вгору
понеділок
5 грудня

“Українська клаптикова ППО виявилася одним з найбільших успіхів війни, і одним з найнеочікуваніших”. Огляд західних медіа

04.11.2022 12:29

IBLOCK_TYPE_ID = articles; ID = 651291

З кожним ударом російської ракети по українській електростанції Київ отримує ракети від західних партнерів. Підтримка з боку урядів США і країн ЄС зростає, але оглядачам очевидні її ліміти. Як відзначили, наприклад, у The Guardian, “бомбардування, якими б жахливими вони не були, - це воєнна тактика, яка має несприятливу статистику зміни настроїв. Її масово використовували у В’єтнамській війні, але не зуміли похитнути силу волі північних в’єтнамців, і якщо росіяни хоча б трохи вчили історію, їм відомі її межі. Але Росію це, ймовірно, не хвилює. Її стратегія також націлена на Захід: це безсоромна спроба викликати свіжий потік через кордон кількох мільйонів мігрантів. Україна намагалася просити тих біженців, які вже за кордоном, не повертатися цієї зими, щоб допомогти захистити постачання електроенергії. “Мережа не впорається,” - сказала минулого тижня заступниця прем’єр-міністра Ірина Верещук”.

“В той же час, Росія розраховує підвищити вартість підтримки України, яка минулого тижня в тестовому порядку вперше імпортувала електроенергію з Європи, - говорилося далі в тексті британського видання. - Історично Україна користувалася надлишком електроенергії. Зараз їй може знадобитися купувати постачання, в той час як її казна мізерна через потребу воювати з Росією. Міжнародний валютний фонд нещодавно оцінив, що, щоб пережити наступний рік, Україні потрібно позичати від $3 до $4 млрд на місяць, але попередив, що потреба Києва у фінансовій підтримці може ще зрости, якщо зростуть “соціальні і інфраструктурні запити” - іншими словами, якщо воєнних пошкоджень стане більше в ході війни, яка, ймовірно, продовжиться по меншій мірі наступного року. Україні і її союзникам потрібно готуватися до важких випробувань і бути готовими зосередитися на подальшій гуманітарній підтримці, маючи на увазі факт, що Кремль обрав своїм головним методом ведення війни нігілізм. Або, як це висловив Лоф (Джон Лоф, спеціаліст з Росії в британському аналітичному центрі Chatham House. - "ОстроВ"), "якщо Путін не може взяти Україну, він її зруйнує".

Набагато раніше, в першій половині жовтня, коли Росія вперше нанесла масовані ракетні удари по об'єктах критичної інфраструктури України, в The New York Times  відзначили, що "за всього два дні цього тижня російські збройні сили випустили понад 100 крилатих ракет і десятки безпілотників, що вибухають, на міста України - набагато більше, ніж коли-небудь очікувалося мати справу застарілій українській протиповітряній обороні. Тим не менш, менше половини влучили в ціль, кажуть українські чиновники".

"Успіх України в збитті цих снарядів, а також смерті і руйнування, викликані ракетами, які прослизнули, поновили заклики чиновників в Києві до країн Заходу надати більш просунуті системи оборонної зброї. На зустрічі в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі в середу Сполучені Штати та інші союзники з готовністю погодилися, взявши на себе обов'язок швидко надати зброю. Німеччина почала постачання чотирьох систем протиракетної оборони, настільки просунутих, що їх ще не використовували її власні збройні сили. Нідерланди пообіцяли мільйони доларів на протиповітряні ракети, а президент Франції Емануель Макрон сказав, що його країна відправить “радари, системи і протиповітряні ракети.” Наступного дня після того, як адміністрація Байдена повідомила, що працює над прискоренням поставок двох просунутих ракетних систем, секретар оборони Лойд Остін сказав, що “системи будуть поставлені настільки швидко, наскільки це можливо фізично”, - розповіли в американському виданні.

В тексті NYT підкреслювалося, що “при всіх дірках, виявлених бомбардуваннями, які вбили як мінімум 19 осіб і пошкодили приблизно два десятки українських міст, українська клаптикова протиповітряна оборона виявилася одним з найбільших успіхів війни, і одним з найнеочікуваніших”.

“Частина успіху пов’язана з координацією між системами раннього оповіщення, - продовжувався він, - які розпізнають запуски ракет, і частин протиповітряної оборони на місцях, обов’язок яких - їх збивати, сказав Джастін Бронк, старший науковий співробітник у Royal United Services Institute, спеціаліст з військово-повітряних сил. Каспійське і Чорне моря, звідки запускають багато російських крилатих ракет, пильно відстежують як українська, так і західні армії, що дає силам протиповітряної оборони достатньо часу, щоб відреагувати. “З перших тижнів війни українська протиповітряна оборона стала набагато більш майстерною, зокрема, краще скоординованою,” - сказав Бронк. 40-60-відсоткове перехоплення, про яке повідомляє українська армія, за його словами, “в цілому відповідає тому, чого ми очікували би від набагато більш справно організованої територіальної системи протиповітряної оборони”.

Посилаючись на прес-секретаря Повітряних сил ЗСУ Юрія Ігната, в The New York Times засвідчили, що “за відсутності достатньої кількості зброї для захисту кожної ділянки їх території, українські сили протиповітряної оборони постійно переміщуються, намагаючись завбачити місце майбутніх атак, в той же час уникаючи розпізнавання ракетними військами Росії… Стан збройних систем України робить ефективну протиповітряну оборону ще більшим викликом. Її армія покладається переважно на системи радянської епохи на зразок “Бук-М1” і С-300, разом з військово-повітряним флотом, проте все це менш ефективно, ніж ракетні системи”.

“Українські військові пілоти і оператори протиракетної оборони відомі своєю майстерністю, але російські планувальники часом випускають це з виду. Коли у 2008 році Росія вторглася в Республіку Грузія, Кремль був шокований руйнівною силою протиповітряної оборони маленької країни. Це пізніше Путін до своєї люті виявив, що Україна таємно поставила Грузії перед війною системи протиповітряної оборони і скерувала радників навчати грузин їх застосуванню,” - нагадали кореспонденти NYT.

“За словами українських чиновників, систем, які вони мають, достатньо для протистояння меншим крилатим ракетам, які рухаються повільніше, на зразок X-101 і X-555, що їх випускають з повітря, а також ракет “Калібр”, що їх базують в морі, - разом вони складають основну масу ракет, випущених цього тижня. Більш крупні ракети, на зразок надзвукової наземного базування ракети “Іскандер”, перехопити набагато складніше. Ракети “Іскандер”, імовірно, не використовували у нещодавних крупномасштабних атаках, але випускали, як вважається, в межах найбільше руйнівних атак цієї війни, в тому числі ударів по двох казармах у південному місті Миколаєві, які вбили десятки солдат. Західні чиновники кажуть, що Росія підтримує деякі з її запасів більш крупного и просунутого озброєння, які скорочуються, зберігаючи його для більш цінних цілей. Деяке також використовують для запуска ядерних боєголовок, тож Росія має відкласти достатньо для збереження свого потенціалу воєнного стримування, сказали чиновники. Для відбивання більш просунутих ракет Україна просила більш складні західні системи озброєнь, на зразок National Advanced Surface-to-Air Missile Systems, відомих як NASAMS. Ці системи забезпечували би покриття середньої дальності, від 30 до 50 кілометрів”.

Бої за Бахмут

Удари по цивільній інфраструктурі України - не єдиний привід для західних оглядачів вбачати в діях президента Росії Владіміра Путіна іраціональність, викликану люттю і відчаєм.

“Удари і ревіння артилерії рідко замовкають в цьому східноукраїнському місті. На холоді і в розбитих будинках мешканці великою чисельністю збираються у запалених свічок і моляться про безпеку. Солдати з обох сторін гинуть на полі бою натовпами. Хоча українське просування перекроїло мапу бойових дій в інших місцях, лінія фронту в Бахмуті, приблизно за 10 миль до кордону Донецької і Луганської областей, ледь посунулася за чотири місяці важких боїв. З усіх боїв на сході, як сказав минулого тижня президент Володимир Зеленський, “найважчий” - там. Але в цьому бої за контроль над зруйнованим містом, за словами військових експертів, амбіції російського олігарха Євгена Пригожина, засновника групи військових найманців “Вагнер”, можливо, затьмарили всю стратегічну логіку,” - говорилося в репортажі The Washington Post  з Бахмуту.

Як відзначали його автори, “після безладного російського відходу з найближчого Ізюму, бій за Бахмут більше не є частиною якої-небудь скоординованої воєнної операції. Замість цього, Пригожин вводить в бій хвилі найманців з “Вагнера”, вбачаючи, ймовірно, політичну перевагу в захопленні Бахмута як воєнного трофею в той час, коли регулярні війська президента Владіміра Путіна перебувають в оборонній позиції в інших місцях”.

“Поступаючись озброєнням і кількістю, виснажені українські війська покладаються на винахідливість у протистоянні в жорстоких боях, відстежуючи ряди противника цивільними безпілотниками, в той час як свіжонайняті інженери експериментують з пристосованою зброєю в нашвидкоруч організованих лабораторіях у покинутих будівлях недалеко. “Чесно кажучи, нам доводиться,” - сказав Влад, спостерігаючи за спробами 93-ї бригади переобладнати безпілотники, протитанкові міни й інше озброєння, щоб зробити його більш ефективним. “Росіяни мають солдат, гармати, все. Ми маємо бути винахідливими,” - сказав він,” - процитували в американському виданні.

“Вони просто забрали всіх дітей”

Називаючи воєнними злочинами дії Росії в повітрі, журналісти західних видань не випускають з виду і того, що накоїли і коять російські солдати на землі.

“Поліцейські, які повернулися в міста и села, щоб відновити українське керування, були засипані скаргами про крадіжки і пошкодження майна, але також свідченнями про ув’язнення, тортури і зниклих родичів, - писали, зокрема, у The New York Times. - Масштаб насильства проти населення на сході України під російською окупацією, найімовірніше, більший, аніж той, що бачили навесні в Бучі і на інших теренах навколо столиці, Києва, з урахуванням розміру території і тривалості окупації, сказали чиновники поліції. Поки поліцейські зареєстрували понад тисячу випадків ув’язнення людей в поліцейських дільницях і місцях тимчасового утримання в регіоні, сказав Сергій Болвінов, глава поліції Харківської області. Реальне число, імовірно, у два або три рази більше, відзначив він. Тортури були звичайною справою, за словами свідків. Ознаки насильства були вже очевидні на деяких з 534 тіл, які знайшли в регіоні, сказав начальник поліції. “Є тіла замучених насмерть, - сказав він. - Є люди зі зв’язаними руками, застрелені, задушені, люди з різаними ранами, відрізаними геніталіями”.

Також The New York Times  присвятив великий текст насильницькому вивозу українських дітей в Росію з окупованих територій. Як зазначила авторка розслідування, “вивіз людей з окупованих територій може бути воєнним злочином і експерти кажуть, що така практика особливо дражлива, коли йдеться про дітей, які можуть бути нездатними дати згоду. Українські чиновники звинувачують Росію у здійсненні геноциду. Насильній вивіз дітей з наміром викорінити національну групу, згідно з міжнародним правом, є актом геноцида. Російські чиновники дають зрозуміти, що їх мета - замінити будь-яку дитячу прив’язаність до дому любов’ю до Росії. Російська уповноважена з прав дитини Марія Львова-Бєлова організовувала перевезення і повідомила, що сама всиновила підлітка з Маріуполя. Львова-Бєлова, яка перебуває під західними санкціями, сказала, що хлопчик спочатку сумував за домом і навіть відвідав демонстрацію на підтримку України. “Він сумував за домом, в якому виріс, друзями і любим Маріуполем,” - написала вона в Телеграм. Але діти скоро починають цінувати свій новий дім, сказала вона”.

“Хоча переселення дітей з нещодавно окупованих територій було поки разовим, російський уряд нещодавно оголосив плани переселити таких дітей більш справно, збільшивши вірогідність численних нових переміщень, - звернула увагу журналістка. - …Російські сім’ї говорили про всиновлення як справу патріотизму, але також висловлювали щире бажання дати дітям краще життя. І в той час як багато батьків намагаються повернути своїх дітей, інші ні, чи то з фінансових причин, чи то тому, що їх стосунки були розірвані ще навіть до війни. В сибірському місті Салехарді у Полярного Кола Ольга Дружиніна сказала, що всиновила чотирьох дітей, від 6 до 17 років, з українського міста Донецька за понад 1600 миль. Росія нещодавно анексувала Донецьку область і три інших на сході і півдні України. “Наша сім’я як маленька Росія, - сказала Дружиніна в інтерв’ю. - Росія прийняла чотири території, а сім’я Дружиніних прийняла чотирьох дітей.” За її словами, вона очікує на п’яту дитину і вважає цих дітей абсолютними росіянами. “Ми не беремо того, що не наше,” - сказала вона”.

Одна з героїнь історії, яку опублікував NYT, 14-річна Аня, загубила номер телефону її хворої матері і була насильно вивезена і віддана в родину в Москві. Вона “жила і лікувалася від туберкульозу в інтернаті в лісистому таборі з червоними качелями. Коли вибухами вибило вікна і двері будівлі, діти втекли у підвал. Аня читала казки молодшим і проводила час за малюванням. Дітей у державних закладах часто називають сиротами, але у більшості є сім’ї. Україна спрощує батькам, які страждають від хвороб, залежностей або фінансових труднощів, розміщення дітей - тимчасове або постійне - в керованих державою інституціях. За оцінками Об’єднаних Націй, до війни в таких будинках в Україні було близько 90 тисяч дітей”.

“Багато батьків врятували своїх дітей з Аніної будівлі, - розповіли в The New York Times. - Інші ні, або тому, що не змогли проїхати до зони бойових дій, або тому, що, як мати Ані, були поза зв’язком. Український волонтер впихнув Аню і ще приблизно 20 дітей, які залишилися, в машину швидкої допомоги, яка направлялася в Запоріжжя, згадували інші діти. Але на російському блок-пості їх розвернули, сказали вони, і привезли, з десятками інших дітей, в лікарню в Донецьк, столицю регіону, який Росія окупує з 2014 року. Цей регіон - центр російської політики переміщення-і-всиновлення. Після початку вторгнення уряд Путіна просуває систематичний вивіз дітей з сиротинців та інтернатів на цій території. Для Ані та інших, кого взяли на окупованих територіях України, Донецьк служив також свого роду проміжною станцією на шляху до Москви”.

“16-річний Іван Матковський сказав, що теж опинився в лікарні в Донецьку після втечі з урядової школи-інтернату в Маріуполі і розвороту на російському блокпості. Серед інших дітей в лікарні, за словами Івана, був 8-річний хлопчик на ім’я Назар, який ховався к матір’ю в маріупольському театрі, зруйнованому авіаударами, що стало одним із встановлених злочинів цієї війни. Він вижив, але не знайшов матері. Місцеві урядовці навколо Маріуполя розповіли схожі історії дітей, які пережили російський напад і опинилися у найближчих лікарнях. Одна дитина прибула у візочку з запискою, в якій говорилося: “Це Міша. Будь ласка, допоможіть йому!” - сказав Василь Мітко, чиновник в місті Микільське, який допомагав у лікарні. Але один за одним, за словами Мітко, діти зникали. “Вони просто забрали всіх дітей, які залишилися без батьків, - сказав він. - Ми досі не знаємо, де ці діти”.

Огляд підготувала Софія Петровська, “ОстроВ”