вгору
неділя
25 вересня

Віталій Коваль: «Саме у білорусів настрою наступати немає – вони знають, чим це закінчиться»

01.09.2022 09:09

IBLOCK_TYPE_ID = articles; ID = 645865

Рівненська область із початком повномасштабної війни пережила кілька обстрілів, стала прихистком для десятків тисяч внутрішньо-переміщених осіб та об‘єктом уваги через чутки про можливий наступ білорусів. Журналіст «ОстроВа» зв’язався із головою Рівненської обласної військової адміністрації Віталієм Ковалем та поговорив про поточну ситуацію в області у різних галузях.

– Напередодні нашої розмови у місті Сарни були прильоти російських ракет. Які наслідки цього удару?

Вчора (28 серпня – прим.), на жаль, у нас була 250-та тривога за час цієї війни та 12 приліт. По самій ситуації: 4 ракети прилетіли в об’єкт військової інфраструктури у місті Сарни. Людських жертв вчора не було, кордон не порушений. Влучили у ту саму військову частину, в яку влучали декілька місяців тому. Відпрацьовують вороги, я так розумію, по своїй програмі. А наша задача – працювати далі.

– Днями мені на очі потрапила інформація, що в Івано-Франківській області були певні проблеми із системою сповіщення про повітряну тривогу. Чи відбувається у вас в області перевірка того, як ці системи працюють?

– У нас такі перевірки мають перманентний характер. Хочу нагадати, що наша область була першою, де тестувався додаток «Повітряна тривога». З перших днів привели в готовність і стару радянську систему, її розширили через теле та радіомовники. Плюс, через гучномовці приватних операторів на площах міст. Ми розширили цю опцію і сьогодні у нас є і аналогова, і цифрова система. Аналогова у нас, до речі, з 1978 року. Але показує себе дуже добре, ніяких збоїв немає. Наразі в нас 83 електросирени і 121 гучномовець.

– Одною із найактуальніших тем сьогодні є старт нового навчального року. Яка ситуація із закладами освіти в Рівненській області? Скільки закладів освіти готові приймати учнів офлайн?

– У нас 49% шкіл готові приймати учнів в офлайн-форматі, вони обладнані укриттями. Проведено виїзну моніторингову нараду, і ДСНС підтверджує, що вони готові до відкриття. Я думаю, що ми почнемо нарощувати кількість таких навчальних закладів: 1 вересня свої двері відкриє частина з них, трохи згодом відкриємо ще частину. Вчорашні удари по півночі області трохи знизили ейфорію. Вчора на Раді оборони області прийняли рішення, що у школах 40-кілометрової прикордонної із республікою Білорусь зони буде лише онлайн навчання. Тобто діти фізично в школу не ходитимуть. Але загалом, у Рівненській області позитивний настрій щодо офлайн-навчання.

– Чи є у вас якісь цифри по вступній кампанії у Рівненській області? Наскільки цьогоріч кількість вступників зменшилася?

– Почну з позитиву: крім релокованих бізнесів та переселенців, у нас є два релокованих інститути. Це Державний медичний університет з Луганська і Харківський медичний інститут, щоправда, приватний. Вони почали прийом документів на навчальний рік у нас. Хоча назву ці ВНЗ не змінювали, але фактично, працюють у нас в області. Приблизно, плюс-мінус такі самі цифри по вступах в наші вищі навчальні заклади, як і були минулого року. У нас до речі, кількість населення у Рівненській області сьогодні більша, аніж до війни. Тому що приїхало 49 120 внутрішньо переміщених осіб, і це офіційно зареєстровані на сьогоднішній ранок (29 серпня – прим.автора). Ми маємо паралельний підрахунок, згідно із яким, ще приблизно 40 тисяч ВПО проживають без обліку. Багато хто з наших мешканців повернулися додому, серед тих, хто виїжджав за кордон або в іншу область. Переважно, це жінки та діти. Приріст населення у нас сьогодні є.

– Стабільно раз на місяць з’являється страшилка про напад з боку Білорусі. Наскільки це ймовірно сьогодні?

– Ми не виключаємо такого сценарію. Ворогу важливо тримати нас в напрузі. Бо коли відбуваються переміщення військової техніки під час навчань в Білорусі, ми змушені тримати військовий контингент біля кордону, щоб він був захищений. Але настрою наступати, саме у білорусів, немає точно. Тому що для них це дорога в один кінець. Відтак, вони не сильно і поспішають. Насправді, є лише декілька доріг, які ведуть від білорусів в нашу область. І всі вони ідуть через болотисті місця. Я нагадаю, що кордон – 218 кілометрів і з них 90 кілометрів – непрохідні болота. Там, де ліс та вузькі дороги – дуже складно пройти. Більше того наших військових там вистачає. Тому тут я спокійний. Інша річ – ракетні удари. Тут складніше.

– Як ви думаєте, чому ця тема із можливим вступом білорусів в активну фазу війни, піднімається у ЗМІ та серед місцевого населення із певною періодичністю? Це російська ІПСО, чи у місцевих просто нерви здають і вони починають плодити ці чутки?

– Моя особиста думка: це інформаційний фронт нашого ворога. Але разом із тим є досвід: вони ж вже одного разу пішли зі сторони Білорусі, у Чернігівську, Київську та Житомирську область. Треба мати на увазі, що це може повторитися.

– Ваш колега з Луганської області, Сергій Гайдай, який проробив величезний обсяг роботи, окрім того, що він достатньо відкрита та душевна людина, розповів мені, що саме до вашої області переїхала велика частина переселенців з Луганщини. Як це відбувалося?

– Перш за все, дякую за хороші слова на адресу Сергія, він великий молодець. Я був в Луганській області у квітні 2021 року та бачив його роботу, його команда – молодці. Як відбувався процес переміщення ВПО? В загальному, у нас 77 тисяч осіб прибуло в область і зареєструвалось. Хтось на день, хтось на три, п’ять днів, і їхали далі. Ті, хто залишились тут, проживають та отримують допомогу, це 49 120 осіб. Це ті, що живуть тут офіційно.

Зазвичай, люди зупинялися у місцях компактного проживання. Сьогодні ми максимально намагаємося їх інтегрувати у соціум, щоб вони йшли на роботу, діти – до школи та садочку. Зокрема, до школи піде понад 2500 дітей ВПО. Тому задача – щоб за найкоротший термін ми перестали розрізняти, звідки людина – з Луганщини, Херсонщини, Харківщини. Вони всі – українці. Ми маємо зробити так, щоб вони комфортно відчували себе у своєму соціумі.

– Яка наразі ситуація із житловим фондом? Чи є куди розселяти цих людей?

– Є складнощі, але вони вирішуються. Ми підготували певний обсяг місць – близько 25 тисяч, які були готові. Зараз знайшли ще 6800, щоб прихистити людей. Якщо ближче до зими буде великий наплив, то у нас є можливість розширити цю кількість.

– Чи відомо вам про якісь побутові конфлікти між місцевим населенням та ВПО?

– Це зріз суспільства. І серед місцевих є конфлікти між собою. Були зафіксовані деякі інциденти у місцях компактного проживання, такі сварки у форматі сімейних чвар. Люди різні бувають. А от напруги і конфронтації між місцевими та не місцевими точно немає. Заклики місцевих до швидшого працевлаштування – це є. Для економіки це непроста ситуація, адже якщо суто утримувати 50 тисяч людей, харчувати їх та забезпечувати усім, то це велике навантаження на бюджети всіх рівнів. Але у себе в телеграм-каналі ми маємо рубрику «Історії війни». І там схвально дуже відгукуються, коли ми публікуємо історію успіху когось із переселенців. Наприклад, приїхали з Луганська чи Харківської області переселенці до нас, відкрили власну справу. І самі ж волонтерять на складах, тобто, вони залучені до перемоги.

– Чи отримуєте ви гуманітарну допомогу від міжнародних організацій? Чи є у вас система контролю, аби ця допомога доходила до споживачів, а не опинялася на прилавках супермаркетів чи на ринках?

– Так, допомогу отримуємо. За весь період війни якихось випадків таких гучних не було. По-перше, у нас суворий облік, а по-друге – ведемо роботу з населенням. Взагалі, ми більшу частину часу виконували роль транзитного хабу: отримували допомогу, перефасовували і відправляли далі. Наприклад, для Чернігівської області відправили більше 200 тисяч продовольчих наборів. Ми її формували, запаковували і відправляли далі. І так з більшістю областей по більшості напрямків.

По обліку: через ОВА отримуємо інформацію, з якої організації прибуло, і куди відправилося. По організаціях можу сказати, що найбільш дієвими є фонди ООН, наприклад, World Food Program, звідти йде суттєва допомога. Також відзначу People in Needs, релігійні організації, UNICEF.

– Мабуть, і Червоний Хрест?

– Поки що із ними тільки розмови. Але я думаю, що вийдемо на конструктив, бо вже мали дві зустрічі. Вони пообіцяли допомогти, тож чекаємо.

– Війна паралізувала багато наших внутрішніх процесів. Але чи вдається вам попри це якось розвивати та розбудовувати інфраструктуру в області, чи цей процес також поки заморожено?

– Почну з цифр, адже з калькулятором не посперечаєшся. Наприклад, для розуміння, на сьогодні виконання обласного бюджету у порівнянні із минулим роком, дорівнює 122,4%. Або на 159 мільйонів більше. Про що це говорить? Що економіка не зупинилась. Я сам економіст, розумію, що має місце інфляція, є збільшене ПДФО. Але сама тенденція до поступального руху вперед бізнесу – дуже відчутна. Ми кожних два тижні проводимо зустріч із бізнесом. Щоб ви розуміли: 120-140 підприємців різного рівня приходять на цю зустріч голови ОВА із бізнесом. І все в форматі відкритого мікрофону: вони нам дають завдання, хвалять, висловлюю претензії, але це постійний діалог. Я відчуваю, чим дихають рівненські підприємці, куди йдуть. І цей рух спрямований до розвитку.

Наприклад, макаронні фабрики дуже добре розвиваються, борошномельні виробництва, молокозаводи зараз мають більшу виручку і продуктивність, ніж до війни. По інфраструктурним проектам: на жаль, «Велике будівництво» не в дії зараз, але ми знаходимо можливості, особливо в громадах. Невеличкі проекти для ВПО потрохи здійснюються. Рух є.

Данило Вереітін, «ОстроВ»




Новини партнерів